nadozvilli: (Default)
[personal profile] nadozvilli
Крабат прийшов да селянина на узліссі, щоб забрати товариша, якого недавно врятував.
– Хочеш разом з нами боротися проти мельника?- запитує він у хлопця.
— Я людина мирна,— відказує той, – нікому не чиню ніякого зла. Чому ж хтось має чинити зло мені? Якщо я можу мирно робити своє діло, маю хліб і м'ясо на столі, дах над головою... а до тоrо ж мені подобається дочка селянина і я їй теж – одне слово, ось тобі відповідь: я волію оженитися і спокійно тут жити.
Крабат застерігає його, що сам він буде безборонний прати мельника. Та хлопець тільки сміється:
— Хай лиш прийде, я nросаджу йому живіт вилами та й по всьому.
Крабат повертається додому сам і радиться з Марком, ща робити далі. Вони доходять згоди, що насамперед треба вирвати з мельникових пазурів тих товаришів, яким загрожує найбільша небезпека. Вони вирішують придбати дванадцять свиней і потай обміняти на зачарованих у мельниковому хліві товаришів. Розшукувати їхніх матерів нема часу.
— Дванадцять товаришів по боротьбі, — радіє Марко.
— Коли б не шестеро, — зітхає Крабат, згадуючи того, котрий воліє мирно жити на селянському обійсті.
Вони ловлять дванадцять мурашок, перетворюють на свиней і вирушають до млина.
Та ледве вони вступають до болотяноrо лісу, чари розпадаються, і мурашки знову стають мурашками. Bони роблять ще дві спроби, одного разу з мишами, вдруге з віслюками, але лісове болото знову повертає тваринам їхню первісну nодобу.
— Доведеться нам купувати свиней, — каже Крабат.
— Ми вже не маємо грошей. Від золота, що я взяв у млині, не лишилося ані крупинки.
Крабаt знаходить вихід.
— Слухай уважно, — Каже він.
— Я обернуся волом, ти продаси мене на ярмарку в місті. Тільки нізащо не продавай разом зі мною нашийнога ланцюга, ба то власне і є чарівний шнур! Продаси — пропало. Отже, бережи ланцюга.
Марко хоче заперечити — Крабатів намір йому не уже подобасться. Та Крабат уриває його на півслові.
— Продай мене справжньому торговцеві худобою, такому, що мужичкові двічі лоба нагріє. Тільки нашийний ланцюг зніми — і ні про що більш не турбуйся! Буду вдома скоріше за тебе.
Крабат виходить на подвір'я, і за мить там реве величезний віл. Такого вола Марко ще зроду не бачив — ціла гора м'яса. Марко жене вола до міста. Там саме ярмарок. Майдан вирує, мов мурашник, — селяни, торговці; є й такі, що нічого не купують і не nродають, але від кажної купівлі здобуватоть щось і для себе. Перед ратушею сидять селянки з кошиками, продають масло і яйця, rриби й мед, вгодованих гусей і яблука на всю зиму. У провулку біля ратушз лозярі пропонують великі і малі кошики, ослінчики, драбинки; праворуч продають рибу — лини, коропи, форель, а також птицю — куріпки, фазани, перепели. 3а ратушею, на широкому майдані біля колодязя під липою продають худобу: биків, телят, корів, свиней, овець, кіз; збоку верещать поросята, мекають козенята і ягнята; далі, під розлогими каштанами іржуть коні.
Ледве Марко з'явився на ярмарку, до нього кинулися торговці худобаю. Такаго вола на базар ще ніхто приводив.
— Гей, приятелю, скільки коштує-твій віл? — гукає один.
Другий:
— Ходіи мoгoрич пити!
Третій: — Нікому не віддавай вола, друже, усі вони шахраї. Мені віддай. Найліпший торг — швидкий торг!
Десятеро чесних шахраїв до краю збентежили одинадцятого чесного ошуканця. Марко почісує свого вола поміж рогами, спокійно, але голосно й чітко повторюючи:
— Вола візьме той, хто найбільше заплатить!
Торговці знову зчиняють галас, перебивають один одного, штовхаються, сваряться, мало не б'ються. Нарешті один протискується до Марка: круглий, мов бочка, маленькі очиці запливли салом, великий хижий рот. Це король торговців худобою — найбільший з шахраїв, що будь-коли обдурювали селян.
— Ось тобі гроші, — каже він Маркові. — Зроду не платив я так дорога sa вола. Бери гроші і забирайся геть, поки мені охота торгувати!
Марко бере гроші — це вдвічі більше, ніж він сподівався. Він sнімає з вола нашийний ланцюг й одразу рушає додому. Король торговців худобою теж поспішає. Разом із приятелями він іде до корчми — запити покупку.
3 галасом вдираються вони до корчми, вимагають шинки, смаженого м'яса, вина й горілки; один гукає шинкаревій наймичці:
— Кинь тому дурному волові жмут сіна. Хай поїсть, поки не пішов під ніж.
Наймичка несе сіно до хліва.
Віл бурмотить Людським голосом:
— Принесла б ліпше смаженого м'яса.
Дівка мало не впала з переляку; біжить до корчми і каже заїкаючись:
— Той... той віл вимагає смаженого м'яса!
— Огo! — волає торговець. — Тоді вже хай і вино дудлить!
3 реготом і галасом усі вибігають надвір, прихопивши велику nляшку — вола вином напувати.
Хтось прочиняє двері хліва. 3відтіль вилітає ластівка — хлів порожній.
Немов мішок борошна, король тарговців падає прямо в гній серед хліва, репетуючи:
— Ошуканство! Мене, найхитрішого з усіх торговців худобою, мене ошукали!
Коли Марко повертається додому, Крабат уже чекає на нього біля воріт.
— 3ійшло, брате, як по маслу, — каже він. — Грошей вистачить?
Грошей вистачає на купівлю свиней, але не досить, щоб приставити їх до Чорного млина.
— 3нову продавати вола не можна. Це було б занадто небезпечно. Та коли б ти вдав із себе старого селянина, що привів на базар коня...
Марко знов хоче заперечити, та Крабат квапить йoгo: треба мерщій рятувати товаришів, коня можна продати так само безпечно, як і вола.
- Тільки вуздечку не продавай разом зі мною, — каже він. Ось уже nеред Марком стоїть вароний кінь-вогонь, з тонкими ногами й широкими грудьми.
Марко вагається, молодий кінь нетерпляче б'е копитами. Mapкo стрибає йому на спину, і вони галопом мчать назад у місто, де ярмарок ще в повному розпалі. Тим часом туди вже дійшла чутка пpo ошуканство шахрая, короля всіх торговців худобою; вона ширилася, мов повінь, і селяни, повертаючися з ямарку, розносили її з собою.
Від одного з них почув цю новину і Чорний мельник. Умить збагнув він, що натрапив на слід Крабата. Якнайшвидше подався він до міста, щоб докладніше довідатися, хто ж привів продавати вола. Ще здалеку помітив мельник, що біля торговців кіньми під високими каштанами край ярмаркавої площі зібрався натовп цікавих.
Протискувшись уперед, він бачить вороного коня й адразу здогадуеться, що перед ним Крабат.
Поспіхом, хапаючись, він прамовляє чародійське закляття - і перед Марком раптом з'являється торговець з рудвю бородою. Якийсь гендляр щойно пропонував Маркові три тисячі.
- Ось тобі десять тисяч, — каже рудобородий Маркові, — і кінь мій.
Марко бере гроші, і в ту ж мить мельник вириває у ньоrо з рук вуздечку, схоплюється на коня, заганяє йому остроги в боки і мчить геть, мов вихор.
— Вуздечку! — волає Марко.
Мельник глузливо регоче і Марко, упізнавши сміх їхнього ворога, блідне з жаху.
Та стояти ніколи, він знає, що йдеться про життя і смерть брата. Торкнувши схований на тілі шнур, він стає великим чорним дроздом і стрімко мчить слідом за мельником.
Дедалі глибше вганяє мельник гострі остроги в тіло Крабата.
— Хто обдурить мене, той помре — ти забув це, мерзотнику? - цідить мельник крізь зуби. — Однак не сподівайся на швидку смерть, мій любий — ти ще сто разів вимолюватимеш у мене свою смерть!
Мельник мчить крізь ceno, на околиці він бачить кузню.
3упиняється.
Перед кузнею гукає:
— Гей, ковалю!
Коваль з'являється у дверях, бачить спітнілу, загнану, зранену острогами тварину.
- Чого тобі? - питає похмуро.
- Мені потрібні підкови, - відповідає мельник. - Чотири штуки. Підкуєш їх коневі разпеченими до червоного.
На купу старого заліза, що лежить за кузнею, сідає дрізд і вже з-за рогу визирає цікавий ковальчук.
- Розпеченими до червоного? - коваль заперечливо хитає головою. - Я не такий катюга, як ти!
Коваль обертається, йде до кузні.
— Плачу сотню! — гукає навздогін мельник.
Коваль у кузні щасили б'є по ковадлу і не слухає — йому не до того.
Мельник припинає коня до кільця в стіні кузні і заходить усередину.
— Плачу п'ятсот! — обіцяє він. П'ятсот — великі гроші, в коваля повна хата дітей. Його молот чимдалі повільніше і з меншим гнівом б'є об ковадло.
3а рогом крутиться ковальчук.
— Гей, хлопче,- шепоче Крабат,— зірви мені вуздечку з голови, але хутко, хутко!
— Це я, Марко, — озивається ковальчук, зриваючи з Крабата вуздечку.
— Стережися! Ось він!
Марко зникає за рогом, Крабат жайворонком звивається в небо, у дверях кузні стоїть мельник. Цідячи крізь зуби брудну лайку, він перетварюється нa шуліку і кидаеться слідом за жайворонком.
Марко орлом кидається на шуліку.
Набравши висоти, шуліка хоче кинутись на жайворонка, але той каменем падає в глибоку криницю і стає маленькаю срібною рибкою.
У чистій воді мельникове обличчя відбиваеться вовчою пащею. Тому мельник ніколи не нахиляється над чистою водою, — ніхто не повинен бачити його в вовчому образі.
Він згрібає бруд, хоче кинути його в криницю. В каламутній воді легше зловити рибу.
Переодягнений дівчиною, до криниці підходить Марко.
— Гей, незнайомцю, не брудни нашої криниці! — гукае дівчина. Мельник стежить лише за Крабатом, він не впізнає Мapкa.
Дівчина сміється з нього, опускае відро глибоко в криницю, срібна рибка уже в відрі. Дівчина витягає відро, мельник хоче перекинути його, але дівчина вмочує у воду руку, і рибка стас золотою обручкою на дівочому пальці.
— Гарна абручка, — улесливо посміхається мельник. — Чи не продаси її мені?
— Вона б тобі якраз личила, — мовить Марко голосом дівчини й зникає в хаті.
Чатуючи на дівчину, мельник ходить взад і вперед перед хатою. Він здобуде обручку, хай навіть силою.
Під стіною лежить сокира.
— Я відрубаю їй руку,— бурмоче він, хапає сокиру й ховається за хвірткою.
Дівчина знову виходить надвір з мискою зерна. 3відусіль злітаються кури, дівчина простягає до них руку, мельник заміряється вдарити пo ній сокирою, але обручка скочується з дівочого пальця і стає пшеничним зерном серед тисяч пшеничних зерен у дворі.
В ту ж мить мельник перетворюється на півня і починае жадібно дзьобати зерно. Крабат умить стае лисицею, а Марко соколом.
Лисиця кидається на півня, згори на нього падає сокіл, та мельник уже помітив небезпеку і чорним стрижем щодуху майнув геть.
Крабат і Марко нe переслідують його. Це велика їхня перемога — примусили мельника втікати!
Марко радіє:
— Цього ми позбулися!
Крабат хитає головою:
— Досі ми були для нього непокірними наймитами, тепер він пізнав нас як своїх ворогів.
Маркові смішно:
— Бачив би ти, як він товкся навколо криниці.
То справді диво; Марко переказує всю пригоду для Крабата й для себе самого, і чим довше розповідае, тим менш небезпечким здасться йому ворог.
Правду каже Марко: уперше в злому своєму житті мельник змушений був утікати. Але втік він не від Крабата і вже ж не від Марка.
Він втік від Крабата й Марка — від обох разом. Тому мельників розрахунок простий: "Оскільки Крабат і Марко борються вдвох, треба переслідувати їх nоодинці. Розлучити їх. Марка вбити. Крабата вистежити і перемогти. І тоді Крабатові даведеться вмирати всіма смертями, якими будь-коли вмирала людина". Мельник наймає дванадцять нових наймитів до млина. Він видирае з їхніх сердець совість і кидае її в Чорний струмок. Псля того він змушуе їх іти по країні й оповіщати усіх, як Чорний мельник покарав свога наймита Крабата, що міг стати його nомічником, а натомість повстав проти законів Чорного млина.попередня глава

Profile

nadozvilli: (Default)
nadozvilli

May 2022

S M T W T F S
1234567
891011121314
151617181920 21
22232425262728
293031    

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 28th, 2025 04:27 am
Powered by Dreamwidth Studios