Юрій Брезан. Чорний млин (продовження)

[nadozvilli]

Крабат заходить у потаємну кімнату.
Ось він — самохід!
Спереду якісь держаки й кнопки, є навіть вухо, яке чує і передає далі всі накази, треба тільки знати пoтрібні слова.
Крабат знає потрібні слова, він стрибає на сидіння.
— Вперед!
В самоході щось увімкнулося, мов кіт замуркотів, і він безшумно викотився на подвір'я.
— Стій!
Самохід зупинився. Крабат біжить до хліва, хапає одну із свиней, яка прикидаеться мертвою, шпурляє їі в кузов і сідає за кермо.
— Вперед!
Машина рушає.
— Швидше! — наказує Крабат.
Самохід мчить заболоченим лісом уздовж ледь пoмітної, ніби звіром протоптаної стежки.
За годину Крабат зупиняється біля селянськоrо подвір'я.
— Є в тебе свиня? — гука він до roсподаря.
— Є, тільки невеличка, — відповідає той. — Бери мою велику, давай свою малу, каже Крабат.

— Але ж...
— Не питай нічого! Завтра чи післязавтра я повернуся. Тоді все збагнеш: Але моїй свині не повинно нічого статися! Чуєш?
— Я чекатиму три дні, не більше, — каже селянин. — Якщо не прийдеш, я заколю твою свиню. Вона вгодована, а ми не маємо чого їсти. Це сnраведливо, авжеж?
— Найпізніше післязавтра я знову буду тут, — обіцяє Крабат. Дуже швидко обмінюють вони тварин.

Дуже швидко мчить Крабат назад, ставить самохід на місце, викликає Марка з млина і вони разом заколюють обмінену в селянина свиню.
Потім вони тиснуть один одному руки.

Ледве сіло сонце, повернувся додому мельник. По всьому млину чути запах квашенаї капусти й смаженої свинини.
Мельник задоволений.
Млин враз зупиняється. Мельник сідає до столу. Вминає два свинячих окости и горня квашеноі капусти.
По вечері він торкається своєю паличкою дёсятьох наймитів. Ті перетворюються на круків і крячучи летять на сідало.
Крабатові й Марку мельник дозваляє лишитися біля себе. Він у доброму гуморі. Бере зі столу обгризені кістки, торкає їх своєю паличкою. Кістки перетворюються на малесеньких рожевих поросят, що бігають по столу.
— Гoп! — наказує мельник.
Малесенькі поросята шикуються перед ним, зіп'явшись на задні ніжки. Вони стоять нерухомо, ніби солдати на параді.
Мельник регоче, попиває вино і бавиться поросятами. Крабат шепоче Маркові:
— Як звати твою матір?
Марко пише на грудях друга ім'я матері і де вона живе.

Нарешті мельникові набридає гра.
— Забирайтеся rеть! — кричить він, виймає свою паличку й торкає нею обох.
Двоє круків — Крабат і Марко — летять до своєї кімнати.
Мельник замикає кімнату, засуває на три засуви.
Марко зітхає:
— Краще б я ніколи не вирушав щастя шукати!
 — Яке щастя хотів ти знайти? — запитує Крабат.
— Сам не знаю. Має ж воно десь бути,— гадав я. І мені здавалося тоді, що воно таки слравді існує — може, торба грошей, а може... Коли ми сьогодні врятували товариша від смерті, я вперше відчув, яке воно, щастя.
— Ми знайдемо щастя,— обіцяє Крабат.

Далі буде