Два невеличкі урагани з лагідними іменами

До того, що діти час від часу розбивають щось із посуду, я ставлюся спокійно і по-філософськи. Кажуть, що то на щастя. До речі, якщо йдете в гості до сімейної пари, в якої є дошкільнята, і не знаєте, що подарувати, сміливо купуйте набір горняток. У відповідь до подарунка отримаєте велику вдячність.
Помальовані фломастерами стіни, двері та інші предмети в домі, а також відірвані кавалки обоїв навіть не дивують. Усі діти так роблять. Ну нецікаво сидіти чемно і малювати в альбомі. А стіни такі привабливо нерозмальовані. Були. Нічого, все одно прийдеться рано чи пізно робити ремонт у квартирі.
Добиває мене інше. Якщо ці двоє якось добираються до косметики, чомусь нищать тільки найдорожче і французького виробництва. Нюх на Францію у них чи що? Колись мала в трьохрічному віці в той час, коли мене не було вдома, прискіпливо вибрала з усіх помад, що були в мене, найновішу французьку і перемазала нею всю себе і все плаття. Чим потім страшно налякала тата. Коли він її побачив, подумав у першу хвилину, що то на ній кров.
А недавно залишила їх на хвильку у ванній. Так вони захотіли додати трохи бульок до своїх водних процедур. І вилили у ванну мій гель для душу і татовий гель після гоління. Французькі, ага, майже не юзані. На польський шампунь під назвою "Кропивою" (саме так і називається) і російський дитячий навіть уваги не звернули.
Хоча могло бути і гірше, як на фотці з нету: