Юрій Брезан. Чорний млин (продовження)

[nadozvilli]

Тієї ж ночі мельник помітив, що зникла одна з книг.
Він одразу здогадався, що то Крабатових рук діло. Та як же той хлопчисько дістався до книжок? Адже він не звірився Крабатові, що шнур робить книги приступними для нього. І самі шнури...
Мельник висуває шухляду, в якій лежать обидва шнури, уважно їх розrлядає: ніби вони. Рахує нитки: все гаразд.
Остання проба: якщо справжній шнур кинути у вогонь — навіть коли б весь будинок палав — полум'я відразу погасне. Мельник підносить перший шнур до запаленої свічки. Шнур займасться, тліє, свічка спокійно горить.
Мельник бере другий шнур: свічка палає, від шнура лишається чорний попіл.
Мельник обнюхує попіл.
— Прокляті розбійники! — репетує він.
Попіл пахне звичайною вовняного ниткою.
— Ошуканці!
Поволі мельник заспокоюється. Тепер він стає схожий на лютого вовка, що чатує на свою жертву.
— Хто мене обдурив, за годину помре.
Очі його палають холодною погрозою, вуста — наче вузький, гострий ніж.
Минуло дванадцять годин, відколи Крабат забрав у нього книгу, та що один день для того, кому Чорний мельник готує смерть?
Мельник тричі стукає палицею об землю, і подвір'я млина стає географічною картою.
Мельник кидає погляд на карту і бачить, де в цю мить перебувають Крабат і Марко.
Він топче ногами карту, і вона зникає.
Мельник виганяє свиню з хліва, торкає паличкою, і перед ним стоїть один з його колишніх наймитів.

— Будеш у мене за наглядача! — наказує мельник. — ганятимеш наймитів до кривавого поту. Ти знаєш, що був приречений на смерть?
— Так, пане, — відповідас хлопець.
— Ти знаєш, що ти свиня?
— Знаю, пане.
— Я тебе врятував. Служи мені за це вірою і правдою. Якщо буду задоволений тобою, пoдарую тобі життя. Чи надовго — це залежить тільки від тебе. 3розумів?
— Так, пане, зрозумів. Я заслужу своє життя, — відповідає хлопець, падаючи на коліна.
Мельник і гадки не має давати йому наплічний шнур, простягає натомlсть ремінну нагайку.
— Не забувай про неї, — наказує він, — і щоб жоден не рушив з двору!
— Жоден, — повторює наймит, цвьохкаючи нагайкою.
Мельник видирає нагайку з рук у хлопця, щосили б'є нею по обличчі й кидає під ноги.
— Так мусиш ти бити, — кричить він, — і так зaб'ю тебе на смерть, якщо...
— Так, пане, — схлипує побитий.
Не звертаючи на нього уваrи, мельник зганяє десятьох круків із сідала, і десять наймитів стають до роботи. Береться до діла й наглядач, нагайка paз у раз свище в повітрі, смугуючи спини його товаришів.
Мельник замикас всі двері, загратовує кожне вікно і шулікою вирушає в путь. В одному селі він наймає двох хлопців і відсилає до млина.
Бо ж дванадцять — його закон.
На ранок мельник прилітає в ту округу, де ховаються Крабат із Марком. Під виглядом торговця ходить він по селах, прицінюється до зерна й худоби і шукає Крабата.
Він малює собі картину своєї помсти — найжорстокішої з усіх, які будь-коли хтось міг виrадати. Чим довше доведеться йому шукати, тим жахливішою має бути його помста.
Він іде від села до села, з двору в двір, винюхує і винишпорює, і кожен день наближає його до мети.

Далі буде