Юрій Брезан. Чорний млин (продовження)
Mar. 19th, 2014 04:37 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
nadozvilli
Марко йде до млинa. Крабат добувається в мельникову кілмнату і кладе руку на скриню, вимагаючи від неї сьому, найважливішу книгу. Скриня опирається, корчиться й рипить, але Крабат не знімає руки, і скриня врештl виконує його наказ.
Вона віддає свою найважливішу книгу.
Вона віддає свою найважливішу книгу.
Це книга влади.
Крабат сідає за великий дубовий стіл і заглиблюється в неї.
Крабат сідає за великий дубовий стіл і заглиблюється в неї.
«Дванадцять — це закон.
Дванадцять і один — один зайвий.
Один зайвий стає слухняною твариною.
Один зайвий — це закон».
Дванадцять і один — один зайвий.
Один зайвий стає слухняною твариною.
Один зайвий — це закон».
Крабат сидить замислений. Повільно, з великими зусиллями осягає він зміст слів і речень. Повільно й неохоче розкриває перед ним книга таємницю влади.
Минає день, минає ніч, минає ще один день.
Крабат залишає кімнату так само, як дістався до неї.
Раптом у дворі з'являється мельник; ніхто не бачив, звідки він узявся. Мельник переважує вироблене за два дні золото. Він задоволений.
Про те, що Марко змусив наймитів працювати ще тяжче, ніж завжди, мельник не знає. Не знає він і того, що Марко узяв собі дві жмені золота з мішка.
Мовчки зриває він у Крабата й Марка шнури з плечей і жене дванадцять круків на сідало. Марко хоче тут-таки впробувати силу справжнього шнура. Але Крабат стримує йoгo.
— Хто знає, той може, — каже він. — А що ми знаємо, Марку?
Плече до плеча чекають вони світанку.
Цього дня має прийти Маркова мати; Крабата вона теж узяла за сина.
Близько полудня хтось гукає біля млина:
— Гей, мельнику, перекинь кладку!
Мельник виходить на берег струмка.
— Хто ти?
— Віддай мені мого сина!
— У мене його немає! — кричить мельник. — Шукай, стара, вітру в полі!
— Віддай мені мого сина! — наполягас жінка. — Бо перекопаю твій струмок.
Мельник сміється: величезне болото живить його струмок — не обійдеш того болота, найвищим деревом не сягнеш дна. Ніхто не може перепинити струмок. Це все одно, що спалити вогонь.
Жінка вимагає втретє:
— Віддай мого сина!
— Сам дідько тебе напутив! — безсило сичить мельник, бо мусить впустити матір, яка прийшла до млина і тричі вимагає звільнити свого сина.
Він киває, через чорну воду лягає кладка. Жінка рішуче ступає на неї. Мельник тим часом скочив до млина і загнав круків-наймитів на сідало, потім завів жінку в кімнату.
— Шукай собі свого сина! — глузливо сміється він. — 3найдеш — хай іде з тобою. Якщо ж не знайдеш, він одразу помре. Хочеш спробувати?
Жінка не зважає на його слова. Вона уважно придивляється до дванадцятьох круків на сідалі; одинадцять длубаються під лівим крилом, один — під правим.
На нього і вказує жінка.
— Ось мій син! — каже вона твердим rолосом. — Віддай його мені!
— Бісова баба! — репетує мельник. Але не може нічого вдіяти, він мусить відпустити Мapкa.
— Це теж мій син! Віддай і його! — вимагає мати вказуючи на крука з ледь видним білуватим слідом на правій лапці.
Мельник регоче до сліз.
— Оцей? У нього зовсім немає матері!
— Є! Я його мати! — рішуче каже жінка.— Віддай його мені!
— Ти вимагала його тільки двічі, можеш іще передумати, — погрозливо стишує голос мельник. — Якщо ти кажеш неправду, за третім разом він стане вовком, і я пальцем не ворухну, щоб видерти тебе чи твого Мapкa з йогo пазурів!
Мати обїймає Маркову шию правою рукою, а ліву простягає до Крабата:
— Віддай мені мого сина!
— Якщо ти сама того хочеш, — скрегоче зубами мельник, торкаючи крука Крабата своєю паличкою.
Вмить повертається Крабат у свою люську подобу; він підходить до матері, й вона обіймає його лівою рукою.
Мельник німіс від злості.
Крабат пригортає жінку:
— Спасибі тобі, мамо!
Потім обертається до мельника:
— Давай плату!
В мельникових очах палає лють.
— Геть! — реве він з піною біля рота.
— Тоді я сам візьму свою плату, — каже Крабат.
— І я теж,— додає Марко, прямуючи до дверей. Мельник боїться за своє золото, він біжить до млина і затуляє собою повні мішки. Блискавично вривається Крабат до мельникової кімнати, хапає ту з книжок, яку може сховати під полою куртки, і вже знадвору гукає:
— Прощавайте, братове, ми ще побачимось!
— І досить швидко! — докидає Мapкo.
Поки мельник оберіrає своє золото, мати з обома синами поспішає заболоченим лicoм, де зрадливі світляки марно намагаються збити їх зі стежки й заманити у трясовину.
Коли всі троє дістаються додому, світає вдруге. 3а те золото, яке Марко взяв у млині, вони знову відкуповують свою хатину під розлогою липою і запрошуюгь усіх сусідів разом відсвяткувати своє щасливе повернення.
Минає день, минає ніч, минає ще один день.
Крабат залишає кімнату так само, як дістався до неї.
Раптом у дворі з'являється мельник; ніхто не бачив, звідки він узявся. Мельник переважує вироблене за два дні золото. Він задоволений.
Про те, що Марко змусив наймитів працювати ще тяжче, ніж завжди, мельник не знає. Не знає він і того, що Марко узяв собі дві жмені золота з мішка.
Мовчки зриває він у Крабата й Марка шнури з плечей і жене дванадцять круків на сідало. Марко хоче тут-таки впробувати силу справжнього шнура. Але Крабат стримує йoгo.
— Хто знає, той може, — каже він. — А що ми знаємо, Марку?
Плече до плеча чекають вони світанку.
Цього дня має прийти Маркова мати; Крабата вона теж узяла за сина.
Близько полудня хтось гукає біля млина:
— Гей, мельнику, перекинь кладку!
Мельник виходить на берег струмка.
— Хто ти?
— Віддай мені мого сина!
— У мене його немає! — кричить мельник. — Шукай, стара, вітру в полі!
— Віддай мені мого сина! — наполягас жінка. — Бо перекопаю твій струмок.
Мельник сміється: величезне болото живить його струмок — не обійдеш того болота, найвищим деревом не сягнеш дна. Ніхто не може перепинити струмок. Це все одно, що спалити вогонь.
Жінка вимагає втретє:
— Віддай мого сина!
— Сам дідько тебе напутив! — безсило сичить мельник, бо мусить впустити матір, яка прийшла до млина і тричі вимагає звільнити свого сина.
Він киває, через чорну воду лягає кладка. Жінка рішуче ступає на неї. Мельник тим часом скочив до млина і загнав круків-наймитів на сідало, потім завів жінку в кімнату.
— Шукай собі свого сина! — глузливо сміється він. — 3найдеш — хай іде з тобою. Якщо ж не знайдеш, він одразу помре. Хочеш спробувати?
Жінка не зважає на його слова. Вона уважно придивляється до дванадцятьох круків на сідалі; одинадцять длубаються під лівим крилом, один — під правим.
На нього і вказує жінка.
— Ось мій син! — каже вона твердим rолосом. — Віддай його мені!
— Бісова баба! — репетує мельник. Але не може нічого вдіяти, він мусить відпустити Мapкa.
— Це теж мій син! Віддай і його! — вимагає мати вказуючи на крука з ледь видним білуватим слідом на правій лапці.
Мельник регоче до сліз.
— Оцей? У нього зовсім немає матері!
— Є! Я його мати! — рішуче каже жінка.— Віддай його мені!
— Ти вимагала його тільки двічі, можеш іще передумати, — погрозливо стишує голос мельник. — Якщо ти кажеш неправду, за третім разом він стане вовком, і я пальцем не ворухну, щоб видерти тебе чи твого Мapкa з йогo пазурів!
Мати обїймає Маркову шию правою рукою, а ліву простягає до Крабата:
— Віддай мені мого сина!
— Якщо ти сама того хочеш, — скрегоче зубами мельник, торкаючи крука Крабата своєю паличкою.
Вмить повертається Крабат у свою люську подобу; він підходить до матері, й вона обіймає його лівою рукою.
Мельник німіс від злості.
Крабат пригортає жінку:
— Спасибі тобі, мамо!
Потім обертається до мельника:
— Давай плату!
В мельникових очах палає лють.
— Геть! — реве він з піною біля рота.
— Тоді я сам візьму свою плату, — каже Крабат.
— І я теж,— додає Марко, прямуючи до дверей. Мельник боїться за своє золото, він біжить до млина і затуляє собою повні мішки. Блискавично вривається Крабат до мельникової кімнати, хапає ту з книжок, яку може сховати під полою куртки, і вже знадвору гукає:
— Прощавайте, братове, ми ще побачимось!
— І досить швидко! — докидає Мapкo.
Поки мельник оберіrає своє золото, мати з обома синами поспішає заболоченим лicoм, де зрадливі світляки марно намагаються збити їх зі стежки й заманити у трясовину.
Коли всі троє дістаються додому, світає вдруге. 3а те золото, яке Марко взяв у млині, вони знову відкуповують свою хатину під розлогою липою і запрошуюгь усіх сусідів разом відсвяткувати своє щасливе повернення.
Далі буде
