nadozvilli | Юрій Брезан. Чорний млин (продовження)

Тієї ж ночі мельник помітив, що зникла одна з книr.
Він одразу здогадався, що то Крабатовик рук діло. Та як же той хлопчисько дістався до книжок? Адже він не звірився Крабатові, що шнур робить книги приступними дnя нього. І самі шнури...
Мельник висуває шухляду, в якій лежать обидва шнури, уважно їх розглядає: ніби вони. Рахує нитки: все гаразд.
Остання проба: якщо справжній шнур кинути у вогонь — навіть коли б весь будинок палав — полум'я відразу погасне. Мельник підносить nерший шнур до запаленої свічки. Шнур займаеться, тліє, свічка спокійно горить.
Мельник бере другий шнур: свічка палає, від шнура лишається чорний попіл.
Мельник обнюхує. попіл.
— Прокляті розбійники! — репетує він.
Попіл пахне звичайною вовняною ниткою.
— Ошуканці!
Поволі мельник заспокоюється. Тепер він стає схожий на лютого вовка, що чатує на свою жертву.
— Хто мене обдурив, за годину помре.
Очі його палають холодною погрозою, вуста — наче вузький, гастрий ніж.
Минуло дванадцять годин, відколи Крабат забрав у нього книгу, та що один день для того, кому Чорний мельник rотує смерть?
Мельник тричі стукає палицею об зетлю, і подвір'я млина стає геоrрафічною картою.
Мельник кидає погляд на карту і бачить, де в цю тить перебувають Крабат і Марко.
Він топче ногами карту, і вона зникає.
Мельник виганяє свиню з хліва, торкає паличкою, і перед ним стоіть один з його колишніх наймитів.

— Будеш y мене за наглядача! — наказує мельник. — Ганятимеш наймитів до кривавого поту. Ти знаєш, що приречений на смерть?
— Так, пане, — відповідає хлопець.
— Ти знаєш, що ти свиня?
— Знаю, пане.
— Я тебе врятував. Служи мені за це вірою і правдою. Якщо буду задоволений тобою, подарую тобі життя. Чи надовго — це залежить тільки вІд тебе. 3розумів?
— Так, пане, зрозумів. Я заслужу своє життя, — відповідає хлопець, падаючи на коліна.
Мельник і гадки не має давати йому наплічний шнур, простягає натомість ремінну наrайку.
— Не забувай про неї, — наказує він, — і щоб жоден нікуди не рушив з двору!
— Жоден,— повторює наймит, цвьохкаючи нагайкаю.
Мельник видирає нагайку з рук у клопця, щосили б'є нею по обличчі й кидає під ноги.
— Отак мусиш ти бити, — кричить він, — і так я заб'ю тебе на смерть, якщо...
— Так, пане,— схлипує побитий.
Не звертаючи на нього уваги, мельник зганяє десять круків із сідала, і десять наймитів стають до роботи. Береться до діла й наrлядач, нагайка раз у раз свище у повітрі, смугуючи спини його товаришів.
Мельник замикас всі двері, загратовує кожне вікно і шулікою вирушає в путь. В одному селі він наймає двох хлопців і нідсилає до млина.
Бо ж дванадцять — його закон.
На ранок мельник прилітає в ту округу, де ховаються Крабат із Марком.
Під виглядом торговця ходить він по селах, прицінюється до зерна й худоби і шукає Крабата.

Він малює собі картину своєї помсти — найжорстокішої з усіх, які будь-коли хтось міг вигадати. Чим довше доведеться йому шукати, тим жахливішою має бути його помста.
Він іде від села до села, з двору в двір, винюхує й винишпорює, і кожен день наближає його до мети.

Початок книги Попередня глава