Країна рабів

[nadozvilli]

Сьогодні, в річницю початку розвалу срср, скажу, що мене завжди дивували ностальгуючі за срср молоді люди.
Як можна ностальгувати за рабовласницькою країною?
І я зараз кажу зовсім не про табори.
Цього року на селі, коли вже була прочитана улюблена література, попався мені в руки взірець соцреалізму - роман про життя совіцького села "Братья и сёстры". Цю книжку рекомендую прочитати всім ностальгуючим. Соцреалізм досить правдиво описує рабів-колгоспників, яких в ті часи все таки було більше, ніж містян.
Розкажу коротко факти:

- Колгоспники і народжені ними діти мали працювати в колгоспі. Працювали і старі, і малолітні діти. Паспортів їм не давали. Цитата із Вікіпедії: "в период с 1935 по 1974 годы колхозникам не разрешалось переезжать в другую местность, и они были привязаны к колхозу и месту жительства".

 - Одними із можливостей вирватися з села для молоді було залишитись в армії для хлопців або вийти заміж за міського хлопця для дівчат.

- Грошей колгоспникам ніхто не давав. Записували їм трудодні, за які мали б давати зерно або щось в тому дусі. Але в деякі неврожайні роки і обіцяного не давали. Люди жили вроголодь, годуючи інших. Змушені були красти.

- Ще колгосники мали здавати "залишки" продуктів, нариклад, ті, хто мали корову, мали здати кожного року 40 кг м'яса та пів шкіри. Те, звідки це взяти, якщо корову ти не збираєшся різати, нікого не цікавило. Не маєш - плати грошима.

- Кожного року треба було заплатити грошовий податок. Звідки люди мали брати гроші, державу не цікавило.

- Окрім цього держава позичала гроші в людей. Ця справа вже була добровільно-примусовою. Але партійним колгоспникам тяжко було відкрутитися від того.

Одним словом - бути совіцьким зовсім невесело. В місті тільки трошки легше. За чим ностальгувати?